- Проишествия

Ложок і стільців нема, не рятують і талони – з історії однієї фабрики-кухні Кривого Рогу

«Відсутність
ложки у їдальні затримує сівбу»

Хоч як дивно, але саме з таким заголовком
цілої шпальти вийшла газета «Скрепер» у квітні 1932 року. Що ще не так було в
матеріальному забезпеченні їдалень і фабрики-кухні на Жовтневому руднику, як
розподілялися талони на їжу і створювали спеціальні крамниці для ударників — розказують сторінки рудничної багатотиражки за 1931-1932 роки.

У згаданій статті в газеті пояснюється, що в їдальні, до
якої прикріплено 191 особу, бракує ложок: «14 квітня прийняли на роботу тов.
Маринця і йому довелося їсти борщ прямо з миски».
Як кричущий факт подано те,
що з 14 на 15 квітня з їдальні вкрадено 5 хлібин. Але про зв’язок між наявністю
ложки та сівбою доводиться тільки здогадуватися.

Натомість зрив сівби згадується в історії від 9 квітня, коли кухар Довбня Федір
зварив на вечерю борщ і засмажив його гасом, мовляв, «тільки для того, щоб
підбурити робітників проти керівництва і зірвати засівню городню кампанію»
.
Через це «робітники-ударники» (так підписано замітку) вимагають «негайно
вигнати з їдальні Довбню та віддати до суду як шкідника і куркульського
прихвостня, який намагався зірвати сівбу».

Для мене загадка, як взагалі
заправляти борщ гасом, тобто керосином — можливо, ви щось про це знаєте? Напишіть про це редакції — тут контакти журналістів «Першого Криворізького»

У березні 1931 року в газеті писали, що в їдальнях
«стоять великі черги, відсутні ложки, через що робітники витрачають чимало
марно часу в їдальнях». На сторінках газети робкори скаржаться і на те, що
металевих ложок дуже бракує, їх просто не видають, бо люди їх крадуть, а
дерев’яні ложки дають брудними, бо з них
неможливо відмити жир.

Замітка в серпневому випуску «Скрепера» інформує, що
«їдальню №5 на «Белгороді» до цього часу не встаткували так, щоб робітник,
зайшовши їсти, мав де сидіти. Із-за стільців навіть утворюються черги».

Пил і павутиння, кінська збруя на кухні, де готується
їжа, брудні жирні миски та інший посуд – усі ці недоліки системи громадського
харчування, і передусім фабрики-кухні, безжально тавруються на сторінках
«Скрепера». І особливо підкреслюється, що з такою ситуацією не мають миритися
ударники.

8 липня 1932 року газета пише про нову методу їх обслуговування, яка
полягала в тому, щоб ударник одержав на своєму виробництві талон, «згідно чого
йому фабрика-кухня мусить дати дешеві і гарні харчі, бо за них доплачує рудоуправа».
Проте трапляються випадки, пише газета, що «талон відібрали на право
користування ударницьким столом, а обслуговують в загальному залі, таким чином
одержують від рудоуправління незаконну доплату».

Чи це тільки «випадки», чи звичайна картина, і навіщо в
найбільш соціально справедливій країні сортували людей на ударників і всіх
інших, навіщо для ударників і пайовиків (іще одна привілейована категорія)
робили навіть окремі магазини – усе це залишається на совісті тодішніх
радянських компартійних керманичів.

Читайте також: Калораж для шахтаря-підземника в 1930-х у Кривому Розі – з історії однієї фабрики-кухні

Если Вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.